(єзуїта Сидронія Гозія)
Основа оди: І серед поголосу живе самотність.

“Мій друже Георгію! Коли любиш жити у самотніх і спокійних думках, то не треба тобі забрідати у дрімучі ліси й ховатися від гостей у безлюдних і диких місцинах…
Не відгадав той, хто вірить, ніби печаль не знайде нас у горах і земних безоднях. Ах! Пустеля не може сама собою перекрити шлях у душу нашу неспокійним думкам…
Ось! Лиш той сам собі живе й сам з собою щиро дружить і користає, кого не мучить страх і примха, а душу його, яка зі старанням піднялася в гірне, не підлий сум, ні рабська неситість застрелити не можуть. Читать далее →

(Лелека)

“Е р о д і й. Народженого до добра неважко навчити добру — навчити, чи принатурити, чи призвичаїти. Навчений, принатурений, призвичаєний — це одне і те ж. Від природи, яко від матері, легесенько сама від себе розвивається наука. Вона всерідна, справжня і єдина навчителька. Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла за хвилину призвичаїш дивитися на сонце й мати від того задоволення, але не сову. Оленя легко скеруєш на Кавказькі гори, легко привчиш пити з найчистіших джерел, але не верблюда і не вепра.” Читать далее →

“Не той орел, що літає,
А той, що легко сідає,
Не той бідак, що без хати,
А в кого схотінок багато.
Ласощ ловить рибу, й звірі,
І птахів, що вийшли з міри.
Ліпший-бо сухар з водою,
Аніж цукор із бідою.

Яка користь у читанні багатьох книг, коли ти беззаконник? Єдину книгу читай, і доволі. Поглянь на цей світ, поглянь на рід людський. Він-бо є книга, чорна книга, що тримає в собі різноякі біди, як хвилі, що постійно здіймаються в морі.» Читать далее →

ТРАКТАТИ. ДІАЛОГИ. ПРИТЧІ

“Усі діла його у вірі, віра в істині, істина у вічності, вічність у нетлінні, нетління у началі, начало в Бозі. “І було світло”.”
Ланцюг Погоджень.
?
“У помираючій на хресті Христовій плоті помирає вся історіальна нісенітниця, і вчасно пролунав голос цей: “Звершилося”.
Тоді померкне сонце, розривається вся фігуральна завіса, а світає ранок всесвітнього й премирного воскресіння.
“Зима минула, дощ відійшов… квіти з’явилися на землі. Час обрізування грон настав”. “Звершилося”.”
Точка Критичного Переходу. Читать далее →

“І це-бо значить: “Царство Боже всередині вас є”. Воно не помиляється і ліпшим шляхом поведе тебе, знай, до того, до чого ти народжений, щоб був для братії своєї і для себе корисний, аніж слухати чужі ради і власні свої потяги… Хто може підписатися, що гарний цей харч буде на користь твого шлунка? Чи не ліпше сам про це можеш взнати? Справся ж сам із собою. Взнай себе. Прислухайся до себе і послухай Господа свого. Є в тобі цар твій, отець і наставник. Прислухайся до себе, пошукай його і послухай його. Він один знає, що тобі споріднене, тобто корисне. Сам він і поведе до цього, запалить бажання, звеселить до праці, увінчає вінцем і благословенням голову твою.”
Душа підказує. Читать далее →

“А ф а н а с і й. Мені здається, немає нічого ліпшого, як дістати мирне і спокійне серце, в наш час це найприємніше і найзносніше.”
?
“Л о г в и н. Чи може бути яблуня жива й весела, коли корінь нездоровий? А здоровий корінь — це є міцна душа і мирне серце. Здоровий корінь розсилає по всіх гілках вологу й оживлює їх, а серце мирне, життєвою вологою наповнене, кладе сліди свої за зовнішностями. “І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене.” Читать далее →

“У польських та угорських горах Олениця, забачивши домашнього Кабана, стала вітатися:
— Бажаю здоровлячка, пане Кабане. Радію, що вас…
— Пощо ти, негідна простачко, така непоштива! — крикнув, набурмосившись, Кабан. — Чому мене звеш Кабаном? Хіба не відаєш, що я вже почесно названий Бараном? На се маю патент, що рід мій за походженням із найшляхетніших бобрів, а замість опанчі я для характеру ношу в публіці здерту з вівці шкуру.
— Ласкаво перепрошую, ваше благородіє, — сказала Олениця, — я не знала! Ми, прості, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви ж так само, як і раніше, риєте землю й ламаєте тини. Дай вам, Боже, бути й конем!
Є і в Малоросії приказка: “Далеко свині до коня”.” Читать далее →

“Ще в давні часи, коли черепахи в орлів літати вчилися, молодий Жайворонок сидів недалеко від того місця, де одна зі згаданих черепах, за розповіддю мудрого Езопа, своє літання щасливо скінчила з великим шумом та грюком на камені. Жайворонок злякався і, тремтячи всім тілом, дістався до свого батька:
— Батечку! Біля тієї гори, мабуть, сів орел, про якого ти мені розповідав колись, що то найстрашніша з усіх птиця…
— А чому тобі так здалося, синку? — спитався старий.
— Батечку! Коли він сідав, я такої швидкості, шуму та грому ніколи не бачив.
— Коханий мій синку! — сказав старий. — Ти маєш молоденький розумець… Знай, друже мій, і завжди співай отаку пісеньку:
Не той орел, що високо літає,
А той, що легко сідає… Читать далее →

“Прямо жить будеш — не станеш в глибокім
Плавати морі, літати високо,
Бігать од хвиль по березі вільно,
Живши бездільно.

Хто-бо помірність святу зберігати
Вміє, у домі його не видати
Гарних речей і убрань злототканних,
Залів вибраних. Читать далее →

“Старий Філарет колись у пустині
Свій вік доживав у лісі в хатині.
Юнак Філідон, отак хлопець звався,
До діда у ліс був якось пробрався.
Багато він чув про діда старого,
Щ о той і святий, ще й мудрий до того.
Прийшов він, схилив перед старим спину.
“Здоров був, — сказав старий, — і ти, сину!”
Ти не прогнівись, отець милосердий,
Скажи: шлях в житті який святий, твердий? Читать далее →