Життєопис
(1722 — 1794)
“Г. Сковорода був всебічно обдарованою людиною — філософом-мислителем, письменником, педагогом, музиканом, знавцем античності й середньовіччя, володів кількома мовами — латинською, старогрецькою, староєврейською, польською, німецькою, російською. Він постійно вчився, поглиблював свої знання, передаючи їх одночасно іншим — учням, близьким знайомим, випадковим слухачам. Мандруючи Україною і світами, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, вкраплював у свої твори враження від спостереженого й почутого.
Він творив у замкнутому колі, не мав широкого читача, не бачив свої твори надрукованими.”
?
Короткий життєопис.
“Народився Григорій Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 р. в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку (нині районний центр Полтавської області) у сім’ї малоземельного козака Сави і його дружини Пелагеї.”
Сковорода багато вчився, але… ніде нічого до кінця не закінчив.
Так, він “… не закінчив останнього богословського класу, тобто повного курсу академії, і до навчання більше не повернувся.”
“Він привернув до себе увагу не тільки вченістю, а й простим, скромним життям: одягався пристойно, але просто, споживав звичайну їжу, спав не більше чотирьох годин, завжди бадьорий, рухливий, всім задоволений, прихильний до убогих, “мав набожність без марнівства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів”. Він категорично відмовився прийняти чернечий стан і на всі умовляння стати монахом відповідав досить різко: “Хіба ви хочете, щоб я помножив число фарисеїв? Їжте жирно, пийте солодко, одягайтеся м’яко і будьте ченцями! А Сковорода вважає чернецтвом життя не загарбницьке, задоволення малим, стриманість, позбавлення всього непотрібного, щоб набути найпотрібніше, нехтування всіма примхами, щоб самого себе зберегти в цілісності, загнуздання самолюбства, щоб повніше виконати заповідь любові до ближнього, пошук слави Божої, а не слави людської” (М. Ковалинський. Життя Григорія Сковороди).
Відмовився Г. Сковорода і від високих світських посад.
Вчений-філософ і письменник відстоював свою творчу індивідуальнісь, особисту свободу, не піддаючись спокусам світу.
За спостереженням того ж М. Ковалинського, Г. Сковорода “завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств; любив бути в малому колі невимушеного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед усякими облесними прийомами, у зібраннях займав завжди останнє місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдинів”.”
Чи сприйняв тогочасний соціум Григорія? — Ні…
“Останні 25 років свого життя він стає мандрівним філософом, без сталого місця проживання і без постійної роботи. Лівобережжя України, Приазов’я, Воронежчина, Курщина, Орловщина, села, міста і містечка цих країв — місця перебування “мандрівного університету” України, де він жив, навчав, творив, користуючись великою популярністю й прихильністю всіх верств населення.
Помер Г. Сковорода на світанку у неділю 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. у селі Іванівка (нині Сковородинівка Золочівського району на Харківщині) в маєтку знайомого поміщика А. Ковалевського. Перед смертю він заповів поховати його біля гаю і зробити на могилі напис: “Світ ловив мене, та не спіймав”, що й було виконано.”
?
“Г. Сковорода створив власну філософську систему, у якій, на думку окремих дослідників, відчутні матеріалістичні тенденції. Він визнавав вічність матерії.”
Адже Україна — Матінка, Жінка, Амазонія, Матерія!
“Визнаючи Бога, він, однак, заперечував його надприродну суть, розчиняв у природі, тобто розвивав пантеїстичні ідеї, віддаючи першість формі, ідеї над матерією.”
Признання як Матері, так і Батька.
?
Відношення до Біблії.
“Визнаючи Біблію за окремий світ, світ символів, високо підносячи її авторитет і спираючись на біблійне вчення у всій своїй творчості, Г. Сковорода скептично висловлювався про її священність, піддавав сумнівам її “бабські історії” та вигадки.
Насправді філософ був великим знавцем Біблії, мав свою концепцію розуміння біблійного світу, виділяючи його навіть в окремий мікросвіт.”
?
“Провідне місце у філософській системі Г. Сковороди посідає розроблена ним теорія пізнання. Щоб робити добро іншим і відганяти від них зло, людина має пізнати добро та зло у собі й навчитися переборювати зло. Істинне щастя людини — у ній самій, тому треба намагатися досконало пізнати себе і заволодіти цим щастям.”
?
“Вчення Г. Сковороди про самопізнання не було оригінальним, повторювало концепції інших філософів. Його значення в тому, що, модифіковане на українському грунті, воно шукало хоч якийсь вихід із того становища, в якому опинилося українське суспільство у 18 ст..”
Український Батько…
?
“Щастя людини Г. Сковорода бачив у праці. Він прославляв працю як джерело достатку, радості й задоволення. Філософ обстоював звичайне земне щастя людини, вчив шукати його не за морем, а у себе дома, у буденному житті і щоденній праці.
Сковорода вважав, що сили для боротьби зі злом є у самій людині, вони дані їй природою, треба їх тільки виявити, пізнати себе, знайти свою “споріднену” працю і жити у повній гармонії з природою і з навколишнім середовищем. Бо тільки “споріднена” праця може зробити “потрібне нетрудним, а трудне — непотрібним”.
Сковорода визнавав рівними всі народи і всі релігії світу.
Справжнім покликанням Г. Сковороди була педагогічна діяльність. Праця домашнім учителем, викладання у Переяславському і Харківському колегіумах залишили глибокий слід у його житті і творчості. Ідеальним зразком роботи вихователя може бути його дружба і приязнь зі своїми учнями В. Томарою і М. Ковалинським.
Сковорода — прихильник народного виховання. Вчити людину треба тому, до чого у неї природний нахил, що для неї передбачила “блаженная натура”.
Сковорода був прихильником простої мови, вважав, що саме простою, зрозумілою, афористичною мовою можна найкраще пояснити і передати істину.
Образи-символи Г. Сковороди — примітна ознака його художнього мислення.”
(Олекса Мишанич)
?
“Коли совість в тебе чиста,
не страшний Перун огнистий, ні!”
?
