“Прямо жить будеш — не станеш в глибокім
Плавати морі, літати високо,
Бігать од хвиль по березі вільно,
Живши бездільно.
Хто-бо помірність святу зберігати
Вміє, у домі його не видати
Гарних речей і убрань злототканних,
Залів вибраних.
Завжди частіше дерева високі
Будуть хитатись од вітрів жорстоких,
Грім б’є верхи гір, храм буде вище —
Падає нижче.
Хто знає міру, в добрі не гордіє,
Не безнадійний в біді, як наспіє,
Знає, що щастя від Бога, а також
Зміна усяка.
Великодушний у час нещасливий
Будь, а всі біди неси, терпеливий,
Щастям у світі, ах ти, не носися,
Більше смирися.”
?
ПРО РОЗРАДУ ПРИМАРНУ
“Тінь коли легка зникає, палить тебе спека відразу;
Дах як сховає, тоді матимеш спокій завжди,
Тіла так пристрасть недавно тебе солодила медами,
Хутко, як тінню зника, серце сповняє гірким.
Любий богам, утікай! У принаді гачок заховався;
Знада як квапно втече, лишиться гак лиш гризький.
Та не така чеснота, бо вона робить душу стійкою,
Спершу, як трійло, гірка, згодом солодка, як мед.
Так заживаєш ти ліки гіркі всі з бідою важкою,
Згодом смачною зате будь-яка їжа стає.
Хто б не вступився гарячці, що сон навіває, до того
Верем’я тіла його швидко вертає назад.
Зиму сувору хто зніс, той побачить теж весну-красуню;
Хто ж в холодочку сидів, зиму повинен знести.
Бог справедливий усюди, чергуючи речі постійно.
Чистих речей не бува: Бог сотворив усього розмай.
Адже поверхня гіркого покрита солодким. Початок
Чого солодким бува, те гіркий має кінець.
І навпаки, осолода понурою працею вкрита,
Й той осолоду здобув, хто міг спожити терпке.
Від осолоди у змозі почати серця лиш нікчемні:
Мало з них працю свою врешті солодким вінча.”
?
“Батьківська кара має в гіркості своїй солодощі, а мудра іграшка приховує в собі силу.”
?
Чудо Істини.
“Жодні фарби не передають приваби троянди, лілеї, нарциса настільки жваво, наскільки прегарно в них з’явлена невидима Божа істина — тінь небесних та земних образів. Звідси народилась hierogliphica, emblemata, symbola, таїнства, притчі, байки, подобизни, приказки…”
?
