“А ф а н а с і й. Мені здається, немає нічого ліпшого, як дістати мирне і спокійне серце, в наш час це найприємніше і найзносніше.”
?
“Л о г в и н. Чи може бути яблуня жива й весела, коли корінь нездоровий? А здоровий корінь — це є міцна душа і мирне серце. Здоровий корінь розсилає по всіх гілках вологу й оживлює їх, а серце мирне, життєвою вологою наповнене, кладе сліди свої за зовнішностями. “І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене.”
?
“Г р и г о р і й. Бог і за нас і за нього мудріший. Навіщо тобі ліпшого шукати судді? Покладися на нього і зроби його волю святу своєю волею. Коли її приймаєш, то стала вже й твоєю. Згода волі є то єдина душа і єдине серце, а що ж ліпше від дружби з найвищим? У той час все за твоєю та ще й премудрою волею робитиметься. А це і є бути в усьому задоволеному.”
Злагода з Життям.
?
“Г р и г о р і й. Подяка отцю нашому небесному за те, що відкрив очі наші. Тепер розуміємо, в чому полягає наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом. Що чим погодженіше, тим і блаженніше. Тілесне здоров’я є ніщо інше як і погодженість вогню, води, повітря та землі, а присмирення думок, що бунтують її, є здоров’я душі і вічне життя. Коли хто погодження з Богом тільки на три золотники має, тоді не більше в ньому миру, а коли хто на 50 чи 100, то стільки ж у серці його й миру. Скільки відступила тінь, настільки настало світло.”
?
Покій — є душа.
“Бачиш, що людина, котра мир сердечний погубила, погубила свою голову і свій корінь.
І чи не подібна вона горіху, з’їденому у зерні своєму черв’яками, який ніякої сили, окрім околиці, не має?”
?
Щастя — поняття Душі, а не тільки Тіла.
“Але чи не легше тобі живитися самим зіллям суворим і при тому мати злагоду й утіху на серці, ніж над розкішним столом сидіти гробом повапненим, повним жеровитої черви, що день і ніч гризе безнастанно душу? Чи не ліпше покрити мізерне тіло найзлиденнішою одежею і з тим мати серце, в ризу спасіння й убрання веселощів одягнуте, ніж носити золототкані шати і тим часом терпіти геєнний вогонь у душі, що бісівською печаллю спопеляє серце? Яка утіха від статків чи від гарної обстави, коли серце занурене у найтемніший морок невдоволення із прикрашеного палацу.
Чому ж мені так важко? Коли хто потрапив у рів чи прірву водяну, повинен думати не про важкоту, а про звільнення. Коли ставиш дім, будуй його для обох частин свого єства — душі і тіла. Коли вдягаєш і прикрашаєш тіло, не забувай і про серце. Дві хлібини, два будинки і дві одежі, два роди всього є, всього є по двоє, через що є дві людини в людині одній, два батька — небесний і земний і два світи — першородний і тимчасовий, і дві натури: божественна і тілесна в усьому-навсьому… Коли ж обидва ці єства змішати в одне й признати тільки видиму натуру, тоді й буде рідне ідолопоклонство, і цьому єдиному суперечить священна Біблія, бувши дугою, що всю тінь омежує, і ворітьми, що вводять наші серця у віру богознання, в надію пануючої натури, в царство миру та любові, у світ першорідний.”
Єднання Бога й Землі.
?
“Поки Александр Македонський вів у домі живописця розмову про споріднену й знайому йому справу, з подивом усі його слухали, потім почав суддівськи говорити про живопис, та як тільки живописець шепнув йому на вухо, що й самі розтирачі фарб почали з нього насміхатись, відразу перестав. Відчула розумна людина, що цар не мав часу вникнути в живописні таємниці, та іншим Александрового розуму не вистачає. Якщо хтось в якусь науку закохався, досяг успіхів і прославився, тоді вважає, що вже будь-яке знання віддане йому за нареченою в придане. Всякий художник про всі ремесла суддівську висловлює думку, не розмірковуючи, що одної науки добре навчитися ледве вистачить людського віку.”
Про професіоналізм.
?
“Твоя правда на кулі земній, а апостольська правда всередині нас, як написано: “Царство Боже є всередині нас”.
Одна справа — знати витоки ріки Нілу і план лабіринту, а інша — розуміти суть щастя. Не раптом ти потрапив у царство миру, коли дізнався, хто заснував місто Афінейське? І не те серце є нетямуще й непросвіщенне створіння, котре не розуміє, де Велике й Середземне море, а душа, що не відчуває Господа свого, є опудало, позбавлене чуття.”
Хто є Вірна Людина.
?
“Хай би кожен художник своє діло знав. Хворі не можуть у їжі відчувати смаку; це справа здорових; так про мир судити лиш тим властиво, чия душа миром ощасливлена.”
?
“Зруйнувати й умертвити серце своє є єдине й справжнє злополуччя.”
?
“Нехтувати мудрими порадами означає самому собі запалювати факел. Для безперешкодної подорожі немає важливішого, тобто більш корисного і величного, ніж пізнати самого себе і знайти сховану в нашому попелі іскру божества, звідси народжується благословенне оте царство володіти собою, мати міць і на душевних устремліннях, що лютіші від усіх тигрів, ніби на левах, що везуть колісницю, їхати.
Насіння всіх наук ховаються всередині людини, тут приховане їхнє джерело, а хто бачить його? Це одне невичерпне джерело всього блага й блаженства нашого, воно само є оте блаженство, безпричинний початок, безпочаткова причина, в якій і від якої все, а вона сама від себе самої і завжди з собою є і буде. Тому й вічна, завжди й у всьому одна й однакова, яка розумілася і яка утримує.”
Самопізнання.
?
“Ця найвища причина всезагальним іменем називається Бог, властивого імені для неї немає.”
Що є Бог.
?
“Фарби на картині кожен бачить, але щоб малюнок і живчик угледіти, потрібне інше око, а хто такого не має, сліпий у живопису. Скрип музичного інструмента кожне вухо чує, та щоб відчувати смак прихованої в скрипінні злагоди, слід мати таємне вухо, розуміння, а позбавлений такого тому не знає радості, що зворушує серце, бо німий в музиці.”
Треба бачити у всьому душу, с у т н і с т ь!
?
“Це означає бути пророком, або філософом, побачити поверх пустелі, зверх стихійної ворожнечі щось нове, нестаріюче, чудне і вічне, і це сповіщати.”
Бути пророком — бачити Сутність Проміжку Часу — Простору.
?
“Здоров’я тіла є не що інше як мир тілесний, а мир сердечний є пожива та здоров’я душі, і як здоров’я родиться після очищення з тіла шкідливої й зайвої мокроти, матері всіх хвороб, так і серце, очищуване від підлих світських гадок, що хвилюють душу, починає проглядати схований всередині себе скарб щастя свого, відчуваючи, ніби після хвороби, бажання поживи своєї, подібне до нашого горіха, який зачинає зерно життя свого в звичайному молочку.”
Здоров’я тіла і душі.
?
“ “Шануй лікаря… бо Господь створив його”. А хто ж той лікар, якщо не цей: “Зцілюючи всяку недугу і всяку рану в людях”. Але що зцілював? “Зцілюючи засмучених серцем…” Якщо хто серцем хворий, якщо помислами недужий, тоді сама людина страждає. Не тіло, а душа є людиною, не шкаралупа, а зерно є горіхом. Якщо ціле зерно, то збережеться й шкаралупа в зерні.”
Цілитель.
?
“Церемоністи сердяться, а афіняни сміються, для нас же, покликаних, Христос є Божа сила і Божа премудрість. Якщо ж запитаєте, чому ці книги одне пишуть наявно, а інше таємно, а нове з них виходить? А хто ж сіє на ниві насіння майбутнє? Та й чи може орач сіяти зерно нинішнє? Воно, прийняте у надра земні, розіпріє й зітліє; у той день виходить з нього плід новий з новим зерном. А для цього необхідний круг річного часу.”
Буде Нова Книга…
?
“Стародавній мудрець Едіп, умираючи, залишає малолітньому синові в спадщину історію під назвою “Сфінкс”: “Любий сину, ось тобі найкращий по мені спадок! Прийми цю маленьку книжечку із правиці моєї; люби її, якщо хочеш любити твого батька; мене вшануєш, шануючи її. Носи її з собою і май у серці своєму, лягаючи і встаючи. Вона тобі плід принесе такий, як і мені, розумій — блаженний кінець життя твого. Не будь нахабним і безсовісним, ступай тихенько, життя є небезпечний шлях; привчай себе бути задоволеним з малого, не наслідуй тих, хто розтрачує серце по зовнішності. Вчися збирати розсипані думки твої і повертати їх всередину себе. Щастя твоє всередині тебе, тут центр його закопаний: пізнавши себе, все пізнаєш, не пізнавши себе, у пітьмі ходитимеш і лякатимешся страху, де його й не було. Пізнати себе повно, пізнатися й задружити з собою — це є невід’ємний мир, істинне щастя і мудрість досконала. Ах, якби я міг тепер закарбувати на твоєму серці пізнання самого себе!.. Але світло це осяває у пізньому віці, якщо хтось щасливий… Будь добрим до всіх. Не образиш і ворога свого, якщо хоч трохи намагатимешся себе пізнати.”
?
“… зневажати Біблію — означає надто мудрувати, ніби ми щось краще вигадали. Виправдати себе перед Богом — означає те ж саме, ніби ми випередили його новознайденим прямим (шляхом) до щастя. Високо мудрувати — означає ніби в наш вік народилась істинна премудрість, невідома давнім вікам і нашим предкам.”
Немає Нової Істини! Істина — Вічна. Є лиш Нове Слово про Вічну Істину.
?
“Сума всієї нашої мови буде така: чим хто погодженіший з Богом, тим більш мирний і щасливіший.”
?
“У божественному мороці Мойсеєвих книг майже 20 разів написано це: “Почуй себе”, “Збагни себе” і замість ключа до всього подається те саме, що “Пізнай себе”.
І не дивно, що стародавні єгиптяни, євреї та елліни високо шанували це слово. Очевидно, від пізнання себе самого входить у душу світло відання Божого, а з ним шлях мирний щастя. Що компас на кораблі, те Бог у людині.”
Єгипет, Греція, Палестина… До них же — ТРИПІЛЬЦІ.
?
“А що є Бог, коли не вічна голова і таємний закон у живих істотах? Істину мовить Павло: “Закон духовний”.
А що є цей закон, коли не панівна природа, яка володіє тлінням, названа у давніх отців: … — “трисонячна єдиність та єство”? Ця одиниця — всьому голова, а сама безначальна ні часом, ні місцем, ні статтю не обмежена, ані іменем.
Ця-бо мати й батько відповідає Мойсею, що їй імені нема. Хто ж бо шукає мого імені, той не бачить природи моєї. Ім’я моє й природа є те саме. “Я є сущий”. Я той, що є скрізь, завжди в усьому, і не видно мене, а інше все видно і нема того нічого.”
Закон + Природа=Природний Закон.
?
“Пізнати його — це почуття премудрості. Любити й слухати є дух віри і доброчестя.”
Любити й Слухати…
?

Основа.
“Я є альфа і омега” (Апокаліпсис).
“Почуй, Ізраїлю, слухай себе, збагни себе” (Мойсей).
“Ті, що знають себе, мудрі є” (Приповісті).
“Коли не пізнаєш самого себе… відійди” (Пісня над піснями).
“Пізнай самого себе” (Фалис).”
Пізнай себе, пізнай Бога в собі…
?
Шлях до Нещастя
““Шлях нечестивих гиблий!” Перший ганок і передухіддя, що веде до пагуби, і сама найперша навичка, ніби буквар, що вчить нас бути супостаттами Богові, отака:
А. Входити у неспоріднену стать.
Б. Нести посаду, супротивну природі.
В. Вчитися тому, до чого не зроджений.
Г. Дружити з тими, до яких не є народжений.
Ці-бо доріжки є прямий шлях до нещастя.”
?
“Найдобріша душа тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. Як не зашкодити, коли погано виконувати обов’язки? Як не буде погано, коли немає завзятості й невтомної праці? Звідки ж з’явиться працелюбність, коли немає бажання і старанності? Де ж візьметься бажання без природи? Природа всьому початкова причина і рушійна сила. Вона і є матір’ю бажання. Бажання ж — започаткування, схильність і рух. Праця — живий і невсипущий рух усієї машини, доки не довершиться справа, що сплітає творцеві своєму вінець радості. Коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою.
А що є природа, коли не той блаженний у людині дух, про який Бог сказав Мойсеєві: “Ось я посилаю ангела перед лицем твоїм… Стережися перед лицем його і слухайся його голосу. Не протився йому, бо ім’я моє в ньому”.
Особливо важливо! Дух — це стать, єство, Природа, ємсь!
“Через це і радить увійти всередину себе і слухати його наставника, що ясно все потрібне показує.”

продовження