М.І. Ковалинський

“Григорій, син Сави, Сковорода народився у Малій Росії, Київського намісництва, Лубенського округу, в селі Чорнухах, у 1722 році. Батьки його були із простого люду: батько — козак, мати — такого ж роду. Вони мали міщанський стан, посередньо достатній, та чесністю, правдивістю, гостинністю, побожністю, миролюбним сусідством виділялись у своєму колі.”
?
“Ніде людина так не пізнає себе, як у самотності, і не даремно сказано стародавнім мудрецем: самотній повинен бути або царем, або звіром.”
?
Сковорода про щастя людини:
“Він вважав, що щастя полягає в тому, щоб, пізнавши власну у собі здатність, згідно неї знайти застосування у житті.”
?
“У 1764 році друг його з цікавості мав поїхати до Києва. Сковорода вирішив його супроводжувати, і вони відбули туди у серпні місяці.
При огляді тамтешніх пам’яток Сковорода був для нього тлумачем історії місця, поведінки й стародавніх звичаїв і побудителем до наслідування духовного благочестя померлих святих, які там спочивають, але не життя живого чернецтва.
Багато хто із його колишніх учнів, із знайомих, із родичів, будучи тоді ченцями у Печерській Лаврі, напали на нього невідступно, повторюючи:
— Годі бродити по світу! Час пристати у гавань, нам відомі твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі.
— Ах, преподобні! — заперечив він палко. — Я стовпотворіння помножувати собою не хочу, досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому.”
Конфлікт істини з лицемірством.
?
“Не минуло й двох місяців, як він приїхав із Києва знову в Харків. Україні він віддавав перевагу над Малоросією за її повітря і води. Ріки майже всі цвітуть у Малоросії, від чого й повітря гниле. Він звичайно називав Малоросію матір’ю, тому що там народився, а Україну — тіткою за життя його у ній і з любові до неї.”

?
“У Харкові був губернатором Євдоким Олексійович Щербинін — людина, що не мала учбового виховання, та обдарована природним здоровим розумом, любитель наук, талантів, музики, в якій і сам був досить вправний і знаючий. Наслухавшись про Сковороду, запросив він його до себе і, поговоривши з ним, сказав йому:
— Чесний чоловіче! Чому ти не візьмеш для себе якогось відомого стану?
— Милостивий пане! — відповів Сковорода. — Світ нагадує театр: щоб зобразити в театрі гру з успіхом і похвалою, то беруть ролі за здібностями. Дійова особа в театрі не за знатність ролі, а за вдалу гру взагалі хвалиться. Я довго міркував про це і після довгого випробування себе побачив, що не можу представити у театрі світу вдало жодної особи, крім низької, простої, безпечної, усамітненої: я цю роль вибрав, узяв і задоволений.
Губернатор, глянувши на нього з задоволенням, полюбив його і сказав присутнім:
— Ось розумна людина! Він прямо щасливий; менше було б на світі дурості й незадоволення, якби люди так думали.
— Але, друже мій! — продовжував Щербинін, виводячи його із кола. — Можливо, ти маєш здібності до інших станів, корисних у співжитті, та звичка, думка, пересуд…
— Якби я сьогодні відчув, — перебив мову Сковорода, — що можу без остраху рубати турків, то з цього ж дня прив’язав би я гусарську шаблю і, одягнувши ківер, пішов би служити у військо. Праця при вродженій схильності є задоволення. Пес стереже стадо день і ніч з вродженої любові і розтерзує вовка з природженої схильності, незважаючи на те, що й сам піддається небезпеці бути розтерзаним хижаками. Ні кінь, ні свиня не зроблять цього, тому що не мають до цього природи.”
Про сутність людини і щастя.
?
“Сковорода, дотримуючись пристойності тієї особи, яку він вибрав представляти в театрі життя, завжди віддалявся від знатних осіб, великих товариств і чиновних знайомств; любив бути у малому колі невимушеного спілкування з людьми відвертими; віддавав перевагу чистосердечній привітності перед всякими облесними прицомами, у зібраннях займав завжди останне місце, нижче за всіх, і неохоче вступав у бесіду з незнайомими, крім простолюдинів.
У 1766 році за велінням щасливо царюючої Катерини ІІ до харківських училищ з подання Щербиніна додані деякі науки під назвою додаткових класів. Між іншими було призначено викладати благородному юнацтву правила доброчесності. Начальство визнало дуже придатним для цього Сковороду й запросило його. Він якнайохочіше прийняв цю пропозицію і не хотів брати призначеної за цей клас платні, вважаючи, що задоволення, яке він має, будучи в цьому випадку корисним за своєю схильністю, замінює йому всяку нагороду.”
Тільки за матеріальне — матеріальна платня. Дух — ціни не має, тому ціна духу не проголошується!
?
“І добра, й погана слава поширилась про нього по всій Україні, Малоросії й далі. Численні хулили його, деякі хвалили, всі хотіли його бачити, можливо, лиш за дивацтво й незвичний спосіб його життя, небагато ж знали його таким, яким він дійсно був внутрішньо.
З різних обставин жив він у багатьох: іноді йому до смаку було місце, іноді ж люди за його Мінервою приваблювали його проживати деякий час; постійного ж житла не мав він ніде, вважаючи себе пришельцем на землі у повному розумінні цього слова.”
“Це був спосіб його життя. “Не орю ж, не сію, не купую, не воюю, — так писав він своєму другові із пустині, — відкидаю ж усяку життєву печаль. Що ж роблю? Те, що, завжди благословляючи Господа, оспівуємо воскресіння його. Вчуся, мій друже, вдячності: це моє діло! Вчуся бути задоволеним усім тим, що в житті мені дано помислом Божим. Невдячна воля є ключем пекельних мук; вдячне ж серце є рай насолоди. Ах, друже мій! Навчайся вдячності, сидячи в домі, йдучи шляхом, засинаючи й прокидаючись; приймай і повертай все на благо, задоволений сущим; за все, що з тобою трапляється, не віддавай Богові безумства; завжди радіючи, за все дякуючи, молися”.”
Вдячність за життя.
?
“Мова заходила тут про різні секти. Всяка секта, говорив він, пахне власністю, а де власномудрість, тут немає головної мети або головної мудрості. Я не знаю мартиністів, продовжував він, ані розуму, ні вчення їх; якщо вони відокремлюються в правилах і обрядах, щоб здаватися мудрими, то я не хочу їх знати; якщо ж вони мудрують у простоті серця, щоб бути корисними громадянами суспільства, то я їх поважаю; та заради цього їм не треба відокремлюватися. Любов до ближнього не має ніякої секти: на ній весь закон і вади висять. Закон природи, як самодостатній для людського блага, є всезагальний і відбитий на серці кожного, даний всякій істоті, навіть останній піщинці. Подяка всеблаженному Богу, що трудне зробив непотрібним, а потрібне нетрудним!”
Про секти і релігії.
?
Останні миті життя…
“Слобода Іванівка поміщика Ковалевського було те місце, де певний час жив він раніше і куди прибув закінчити свій шлях.
Хвороби старістю, погодою, втомою з дороги наблизили його до його кінця. Проживши тут більше місяця, завжди ще майже на ногах, часто він добродушно говорив: “Дух бадьорий, та тіло немічне”. Поміщик, побачивши його крайню неміч, запропонував йому деякі обряди для підготовки до смерті. Він, як Павлоапостол, вважаючи обряди обрізання непотрібними для істинновіруючих, відповів, подібно як і Павло юдеям, що дотримувались обрядів. Та, уявивши собі совість слабих, неміч віруючих і любов християнську, виконав все згідно статуту обрядного і помер 29 числа жовтня місяця зранку, вдосвіта, 1794 року. Перед смертю заповів поховати його на підвищеному місці біля гаю і току і такий, зроблений ним собі напис, написати:
Світ ловив мене, та не спіймав.”
?