Громадянському суспільству – Громадянське самоуправління.

Що ж насправді почалось Осінню 2004 року в Києві та й на всій Україні? І що повторно підкріплюється Майданом тепер, груднем 2013-го?

Відомий всьому світу міжнародний гросмейстер Гаррі Каспаров назвав Майдан 2004 року великою тактичною перемогою українського народу, а Майдан 2013-го – стратегічною перемогою. Відзначивши, що для перемоги необхідна як Стратегія і Тактика, так і Характер, його сила. І така сила є в наших серцях.

Влада 30 листопада 2013 року насиллям над студентами та пересічними громадянами забажала зупинити волю народу України жити за європейськими цінностями. І ця дія влади стала збудником массового супротиву народу проти свавілля олігархічної верхівки. Тепер народ України не бажає терпіти таку владу, і вийшов на майдани мирно і законно боротись за своє Майбутнє.

Стався перехід епохи республік в епоху мас… Знаємо, що на Майдані 2004 сталась не перемога якоїсь там партійної опозиції, але перш за все факт пробудження масової свідомості нації та втрати страху перед насиллям владарюючих сисем.

На жаль, більшість політиків нового Майдану 2013 року цього не бачать, і тому не розуміють, що Людям, які проснулись, вже не потрібна ніяка партійна влада, ніяке “представництво” у “верхах”…

Адже народ і є влада, так прописано в нашій Конституції. Майдан — як Всенародне Віче.

А куди подіти Парламент? — запитаєте. Головна функція парламенту – виступати від імені народу, що саме по собі не є демократично. Адже демократія – це влада самого народу, а не влада тих, хто виступає від його імені. Істинна демократія можлива тільки там, де владою є сам народ, а не його представництва. На сьогодні демократія, яка представлена купкою депутатів, які представляють широкі маси населення – це вже є абсурдом. Особливо коли всі ці представники народу – олігархи з конкретними своїми фінансовими інтересами. А на носі — парламентські вибори. І знову “на партійній основі”… Сьогоднішні партії – це теперішня реальна диктатура, це влада малесенької групки людей над всим народом. І парламент, який створюється партією, що перемогла на виборах – це вже парламент даної партіїї, а влада, яка затверджується паламентом – влада даної партіїї над народом.

Тому люди й зібрались на Майдан…

ВИТОКИ
Заглянемо в сиву давнину. Трипільська Культура, Золота Ера людства, “первісний комунізм”. Сім’ї жили в племенах, а племенами керували Діди, які мали Авторитет як Справедливі Розсудителі, не судді… Основою для життя був Звичай, який згодом став Релігією. Тому люди жили щасливо, був Лад, не панувало насилля.
Але як тільки Золота Ера перейшла в іншу еру, так і започаткувалось насилля, почав рости Страх… Люди поставили над собою Царя, потім перетворили себе на рабів Залізної Ери… І над всим цим стали конституції як Закони партій, які слугують не Народу, а тій маленькій частині суспільства, яка через партії проникає в парламент…
Ні, люди не звинувачують тих, хто сьогодні в партіях… Не звинувачують тих, хто сьогодні в парламенті… Не звинувачують тих, хто створює злочинні закони… Бо ж Майдан був і є Мирним. Головний герой сьогодення — сам Народ, який ПРОСНУВСЯ та забажав жити в громадянському суспільстві з верховенством права.
Народ вже всією масою розуміє, що не треба на вас, політиків, дивитись, не треба від вас чогось чекати, а треба діяти самим.

НАРОД

Суспільний, національний фактор є рушійною силою історії. Основою розвитку суспільств є розвиток соціальних груп, починаючи від сім’ї і закінчуючи нацією. А героями історіі є особистості, які жертвують собою та своїми інтересами в ім’я загальної справи. Всі існуючі в історії рухи – завжди массові, колективні. Це є рухи членів спільноти в захисті своїх прав та свобод. Ось і сьогодні притиснена олігархами українська спільнота прагне самоствердження, звільнення від залежності диктатури однієї партії.
Згадаймо історію: партія нацистів в Німеччині призвела як до горя власного народу, так і до великої світової трагедіі. Не народ Німеччини, а саме партія нацистів створила горе всьому людству…
Тому люди зібрались на Майданах, щоб не допустити нової диктатури над Україною. Що ми пропонуємо? – Маємо хорошу Конституцію, і мусимо захистити себе як Народ від беззаконності певних гілок влади та ствердити верховенство права на нашій території. Яким чином? – Мирною дієвістю і відстоюванням своїх прав та свобод в нашому ж суспільстві.

ЯК НАМ ВОЛОДАРЮВАТИ

Влада Народу: Майдан — багатомільйонне Віче. З глибин свідомости повернулось до народу відчуття Спільності та Самоорганізованості. Ми самі вийшли захищати свої права, ми самі організувались так, що зуміли перемогти на виборах 2004 року. Ми продемонстрували всьому світу те, що Україна має свій НАРОД.
То ж чи дасть тепер народ право керувати собою кучці партійців? Кучці тих, хто забув, для чого він “там”, “зверху” як представник від “народу”. Та, на жаль, не від народу, а від партії як групки далеких від народу амбітних чоловіків… Чи потрібен людям “контроль” та володарювання від тих, хто менш людяний, менш щирий та й менш розумний, аніж чесна та щира проста Людина з Народу?
Чи можна “легко” позбутись диктату “кучки”?
Як показує історія, була лише одна зброя — насилля та революції. Та чи вирішили вони проблему?
Ні! Насилля та революції, навіть якщо вони виражають почуття та прагнення народу, протестуючи проти порушення Законів владними структурами, здійснюються не всим суспільством, а лише групами чи певною масою, яка має мужність висловитись та піти на майдани. Але такий підхід відкриває дорогу новій диктатурі – диктатурі якоїсь частини революціонерів. Це значить, що при будь-яких насильницьких революціях правління народом знову ж таки попадає в руки диктаторів. Так і сталось в 2004 році… Але була особливість, небачена особливість: на Майдані сталась “безкровна” революція 2004 року.
Все ж стара система була зламана. Нові лідери взяли владу без крові, і самі стали владою, яка… не хоче чути народ… Тимчасово не хоче слухати нас чи таки диктаторство заграє і в крові нових володарів?
Реформувати місцеве самоврядування — є ВІРНИМ НАПРЯМКОМ руху, чого й потребує Майдан 2013 року. Поки політики борються за місце в кріслах, народ починає формувати Товариства. Саме місцеві Товариства мають стати тією основою, яка поступово крок за кроком приведе нас до народного самоврядування і до верховенства Права та Конституції.
Необхідно терміново реформувати саму схему наступних парламентських виборів, щоб депутатами реєструвати представників Народу, а не партій. Та хутчіш проводити реформу місцевого самоврядування. Кандидатами в Парламент повинні бути представники НАРОДУ.
А тепер про Нове Володарювання. Влада є Народ, народні Збори, народне Віче. Схема проста. Місцева громада вибирає “Голову”, який є Депутатом Місцевої Ради. Вибирає на рік. Осінню вибирає, по святі Врожаю, щоб було видно, як господарював.
Місцеві Депутати обирають одного районного між собою. На місце обраного місцева громада дообирає нового Голову. Районні Депутити вибирають поміж себе одного обласного. Обласні депутити збираються в Верховній Раді і обирають Голову Верховної Ради. І все…
Просто і дієво, головам Областей легко буде приїхати до Києва по потребі вирішення важливих питань. Вирішили, і повернулись до Громад. Наприклад, Голова Верховної ради ставить питання до Голів Областей: “Що робити з землею, давати у власність чи залишити за Народом?”. Голови областей через зв’язок компютерний ставлять питання до Голів Районів. Голови Районів ставлять питання перед Головами Місцевих Рад. А ті виносять питання на Народні Збори. Люди кажуть своє Слово: “Земля не товар. Вона належить Громаді. Ніякого торжища Батьком та Матір’ю!”. І все стає зрозумілим. Район підводить підсумки Місцевих Рад, Область — підсумки Районів, а Голова — отримує Слово України (не партій, а Народу.). Ось вам майже беззатратний Референдум. І так по всим життєвим для України питанням…
Так колись БУЛО. Так БУДЕ.
…Як народу це зробити? — Сьогодні треба боротись за те, щоб балотувались кандидатами в депутати не представники від партій, а представники від ЛЮДЕЙ. Іншого шляху нема.

ЯК НАМ ЗНАТИ

Дідова Наука
В пройдешні часи наука та освіта були підпорядковані державі та партії, тому ні про яку Творчу Волю не можна було й думати. Науковців тримали за рабів, їх винаходи прилаштовувались для укріплення машини насилля під назвою “Держава”. В основному все працювало на військово-промисловий комплекс, тобто на зброю та знищення життя. Також і освіта мала завдання “кувати” солдатиків для системи насилля, “вводячи” в душі людей вірус рабства та невміння жити самостійним розумом.
Наука… Істина там, де є Воля та Народ. Де простим Словом виражається Сутність проблеми. Де винахід не поринає в кілометрові мандри по кабінетам та довгим рокам “затверджень”, а негайно вихоплюється талановитими підприємцями та миттєво втілюється в життя, приносячи користь і науковцям як дивіденнт від Ідеї, і адміністраторам та підприємцям як дивівдент від Втілення, і всим споживачам, які мають Прогрес від використання новітніх ідей. Адже справжня освіта — завжди вільна. Ніхто не має права нав’язувати іншим своє бачення світу, тому кожен має право сказати нам своє Слово. Ми ж — маємо право або прийняти його, або не прийняти. Так було колись, коли на нашій землі Діди були в авторитеті, коли до Дідових слів прислухались. І освітою були Ігри, Пісні, Танці, Гончарство, Вишивання… Творчість — ось що маємо розвивати в собі та дітях своїх.
Обов’язкове навчання, яке зараз поширене у всих країнах, є механізмом пригнічення свобод молоді, подавляючи природні таланти, які притаманні кожному із нас. Примушувати людину вивчати будь-яку дисципліну по програмі – диктат. Обов’язкове регламентне навчання по програмах насправді значить нав’язуванням людям неуцтва. Кожен має пізнавати істину бажаним для себе шляхом, виявляючи закладені природою таланти в кожному з нас, не вмонтовуючи нас в певні системи освіти. Тут маємо унікальний досвіт системи Монтесорі, яка розвинена в багатьох країнах світу, особливо в Нідерландах.

ЯК НАМ ГОСПОДАРЮВАТИ

Перспективи України
Земля наша дуже красива, різноманітна, історично прадавня з величною прадавньою Культурою, яка збереглась серед простого люду як Звичай та Народна Культура. А тому самим привабливим буде розвиток Зеленого Туризму. До нас їхатиме весь світ. То ж будьмо готові зустрічати тих, хто прагне подивитись та відчути цей Рай. Адже наша народна творчість, яка зараз “виростає” з мас — то є Чудо із Чудес!
Потім — оздоровлення натуральними методами (краса землі, здоровий продукт харчування, особливі трав’яні чаї та бальзами, бані та веселощі народних “Дідів” та “Бабів”)
Потім — наші продукти харчування, які вирощені на самій багатій гумусом землі, землі Живій! І не треба прагнути до “валу”, до експорту. Нехай їдуть на Україну та тут і харчуються. А ми будемо всих годувати, а не постачати сировиною цінною, та за три копієчки.
Потім — наша майбутня “Дідова Наука” як передова та легкосприйнятлива система освіти, яку дадуть Розумні Голови з нашого ж Краю. А також величний науково-технічний потенціал України та її матеріально-технічна база, що дісталась ще від часів соціалізму.
Адже ми будемо Багаті, бо і є БАГАТІ. Народом та Трудом, Талантами та Волею.
Місцеве Самоврядування
Місцева Рада, Пан Голова. Вибирається раз на рік, осінню, щоб по врожаю та підсумках було видно, який він господар. Хороший — нехай веде громаду далі. Поганий — вибираємо того, хто показав себе більш перспективним. Пан Голова водночас виконує й функцію Судді. Наприклад, хтось з громади “провинився”. Збираються народні збори під головуванням Пана Голови і вирішується, скільки днів “винуватець” буде відпрацьовувати на громадських роботах (без оплати) під контролем місцевого Міліціонера. Та ж місцева міліція теж повинна формуватись громадою і захищати інтереси громади. Так само й місцева освіта повинна бути підпорядкованою громаді та фінансуватись за рахунок місцевого бюджету. А наповнювати такий бюджет будуть самі люди, контроль знову ж таки буде в руках (голові) пана Голови. То буде місцева Мала Біржа як інструмент ефективного господарювання.
Короткий підсумок по суті: Громада сама обирає Голову, і йому ж довіряє Суд над порушниками. Міра покарання — лише “трудотерапія” під контролем місцевого дільничого Міліціонера. Вся соціальна сфера громади — в самій громаді: і оздоровлення, і освіта, і працевлаштування через місцеву біржу і за кошти місцевого бюджету.
А звідкіля ті кошти з’являться? — запитаєте.
Відповідаю: Платник єдиного податку, коли сплачує податок, направляє 70% суми до місцевого бюджету, а 30% — до державного. Те ж саме й від сплати підприємством 10% податку.
Пенсія
А як бути з пенсійним фондом? — Добру достатню пенсію легко сплачуватиме Багата Держава і без попередніх відрахувань. З бюджету та з податків. І не матиме значення, де ти працював і скільки років. Місцева громада забезпечить всих і достатком, і щастям, якщо тільки дати цій громаді бути Громадою.
Але як розділяти ті відсотки для держави та для місцевого бюджету?
Що в бюджет, а що в Громаду
Дуже просто. Зробити “платіжку” з двома рахунками, і з одного “маху” платник податку відправить гроші і в місцевий бюджет громади, і до “закромів” держави. Що буде в тих “закромах”, то вже на совісті “верхів”, а от з місцевого бюджету можна буде виділяти гроші і на оздоровчі комплекси, і на школи та ремеслові училища, і на дороги, і на озера та очистку рік, і на збереження лісів та садів, і навіть на допомогу пенсіонерам, які по різним причинам залишились з хлібом, та без масла… І не проситиме Голова тоді грошей у району, не йтиме з шапкою в руці “верхам” ручки цілувати та просити “милостині”. Бо 70% з податків громади буде залишатись на місці і працювати на громаду.
А ще хочу сказати, що ні Лікар, ні Вчитель податків платити не будуть. Бо то є Святі Діяння, оздоровлювати та навчати. І лікарі, і вчителі будуть вчитись в державнооплачуваних вузах та отримувати високу стипендію, і не на “зарплаті” потім сидітимуть, а будуть Їм платити люди як за оздоровлення, так і за навчання своїх дітей. Тільки швидка допомога та початкова школа будуть безкоштовними для людей і фахівці цих закладів будуть отримувати грорші як платню, але гроші добрі: від держави як “ставку” і від місцевих бюджетів як “премію”.
А як саме організувати господарювання “на місцях”? Як бути, приміром, з селом?
Сільське Господарювання
Колгосп себе не виправдав, бо то дурна система, не має приватної власності. Будуть красти. Фермерство теж нерозумне, бо егоїстичне та й недоцільне — простоюватиме техніка фермера і не у всьому він буде “ас”.
Розумна — новітня система, де кожен — власник та платник єдиного податку. Є власник землі, який хоче на ній господарювати. Є в селі й власник засобу виробництва: у когось трактор, у когось авто, у когось грейдер, у когось млин, у когось маслобойня, у когось олійниця… Кожен хорошо, досконалолюбить своє знаряддя праці (чого не може фермер). А Пан Голова контролює Господарське Місцеве Товариство, яке організовує всих платників єдиного податку в єдину економічну систему посередництвом Малої Біржі, де все фіксується, що в кого є і щокому треба. На те він і Пан Голова, щоб подумать, як забезпечити роботою всих! Кожен один з одним розрахуються грошима: той сіяв, той орав, той молотив… Кожен заробляє, кожен платить, іде торгівля! Але не стихійна, а скерована Головою. Це вигідно всим. І тому кожен, коли сам по собі — бідняк! А коли громадою — в злагоді та з розрахунком — то добре. Коли в кармані гроші, то й на душі весело, то й поспівати вечором можна.
А багаті люди, сплативши податки, і самі щасливі, і місцевий Голова знає, за що ламав голову та впорядковував таких “невпорядковуваних” “мояхатаскраюшників”, як ми, Українці. І державі перепадає не мало. Тим паче — державі ніхто голову не морочить. Бо на місцях всі здорові і пісні співають, ніяких тобі “майданів”, ніяких “революцій”…
Все в нас є і ніхто нам не заважає!
Хорошо, так буде на селі. А місто? А підприємства?

Підприємства
Принципом справедливого розподілу результатів господарювання стане сисема 30+30+30+10. Адже будь-яка справа виникає з Ідеї, потім для здійснення Ідеї потрібен Адміністратор, який шукає Гроші. І коли здійснюється проект, коли є прибуток, то 30% прибутку має отримати той, хто приніс Ідею-розробку, 30% той, хто дав Гроші на її здійснення і 30% той, хто все те здійснив. А 10% по праву належать всим, 7% на місцеву громаду і 3% на державу.
Тепер безпосередньо щодо підприємств. Підприємства мають бути НЕ ПРИВАТНИМИ, а АКЦІОНЕРНИМИ, де кожен, навіть охоронник прохідної та прибиральниця матимуть свій “пай”, свою долю з прибутку. Витрати обраховуватимуться так: перша доля витрат — на підприємницький процес; друга — на середні оплати праці всих працюючих. Але кожен місяць(!) з прибутку підприємства 30% “банкірських” залишається на Фонд Розвитку підприємства, 30% “авторських” — на Наукові дослідження та Ініціативи, а 30% “адміністраторських” — іде на дивіденти всим акціонерам, тобто ВСИМ працюючим на підприємстві. Просто і абсолютно справедливо.

Головне на сьогодні – розумна Хода: не воювати, а закликати до Совісті та Співпраці. Бо для розумної спільноти використання грубої сили – це не є добре. Треба мудро йти вперед, використовуючи Діалог з тими, хто може чути. А тому, хто не хоче чути – життя саме втлумачить що треба. Головне показати тим «нечуючим», що ми – Сила…
Сила? Силу треба мати, тому що і Добро має бути з кулаками. Але сила Народу – в його Правді, в його мирній, але МОГУТНІЙ ході! В духові Незламності та впевненості в верховенстві Правди над невіглаством…

Формування Товариств та місцеве самоврядування, законне відстоювання своїх свобод, введення 10 відсоткового податку в економіці – ось що має бути основними вимогами сьогоднішнього людяного, гуманного руху до Свободи.