Матерям, Дружинам, Дочкам Присвячується…

*** Можна послухати книгу в авторському звучанні на каналі YouTube

Вітаю вас, любі мої Співрозмовники!
Довгий-довгий час визрівала ця книга…
Як назвати її? – думав. «Чоловік і Жінка»? – «Він і Вона»? Ні, не те…
І ось сьогодні, шістнадцятого червня тисяча дев’ятсот дев’яносто п’ятого року, в день, під час грози, під захват блискавок і грому над Києвом, я почув назву моєї чергової книги:
“Душа Жінки”
Так, так, Любі мої!
Ні, не про голу анатомію кохання, не тільки про фізичні відносини статей я хотів і бажав писати. Я хочу звести на достойне місце Святу Святих
— Матір, Жінку, Любов Світу…
Чи можу я бути байдужим свідком Вашої Величі і Вашої вічної Жіночої, Материнської Скорботи?
Відчуваю себе зобов’язаним сказати…
Про те, що відчуваю, що думаю про Вас…
Захоплююсь Вами, Любі наші Жінки!
В наш перехідний епохальний час Ви – Істинні Перлини Любові і Краси, Берегині…
Ви зберегли, уберегли, виносили у Серцях Ваших Живу Люблячу Душу.
Благо Вам, Любі…
Душа Жінки…
Яким таємничим магнетизмом притягує вона чоловіків! Чим більш мужній Він, тим більше здатен побачити Її Душу…
Ікона Матері Божої…
Із сином на руках, з Божественною журбою про долі людські Здіймається Лик Богородиці…
Переддень Нової Епохи. Новий Син. Нова Людина…
Мати- в Красі і Силі Своїй.
Мати-Богородиця, яка вміщає в собі Душі Жінок…
Душа Жінки – ти частина Великої Душі Матері Світів!
Ти – Дружина Батька – Світла!
Ти Даруєш Світові Сина!

Промінь Світла у Темному Царстві…

Вулиці міста, наповнені рухом… Рухом… Життям… Серпень дев’яносто п’ятого…
Життя, але якесь неживе… Неживе душою… Потьмянілі очі, похмурі обличчя, розлючені жести…
Що це? — Вихід Плутона зі Скорпіона…
Темне Царство? – ЧИСТИЛИЩЕ. «Хто Вижив- той Буде!»
Потьмянілі очі, похмурі обличчя, розлючені жести…
З ностальгією впиваємось в екрани телевізорів, коли показують фільми соціалістичного минулого: «Іван Бровкін», «Максим Перепелиця», «У бій ідуть одні старики», «Королева бензоколонки», «Бережись автомобіля»…
Чого не вистачає нам зараз? – Душі! Любові! Світла і Чистоти!..
Взаємо-розуміння і Взаємо-ввічливості!..
Скорпіон – це Емоція і Секс.
Стрілець – Світло і Правдивість, Повернення до Витоків Батька. Пам’ять про Добре Учора заради Благого Завтра…
А Любов? – Де Любов?
Ура! – Є! – Ось, дивіться! Іде дівчина, а в очах – вогник Щасливої Душі, вогник Взаємного почуття! – Хіба не чудо?
А ось ще – дивіться! Прекрасна, Достойна Жінка! Впевнена у собі, вона дихає Чарівністю і Силою! Літня Любов…
Дивіться! Дивіться! На лавочці у парку Бабуся в’яже внуку світер! Яка Доброта в її очах, яка Щира турбота про Майбутнє покоління! Любов Зріла, Осіння…
Любов не вмирає. Любов Жива…
«Люди зустрічаються,
Люди закохуються, одружуються…»
Любов Світить.
Маємо Надію, що Буде Благо.

Велике в Малому

Мотрійки… У більшій – менша…
Так у світі – цикл в циклі, життя в житті…
Душа Жінки… Хто ж Вона – Найбільша і Найменша, Близька і Перша?
Так, так – Мати…
Наша земна, проста, надійна і щира, та, яка дала нам життя у тілі, у душі і у дусі.
Чи мав я право не сказати про Неї? Початок Життя живого – у Ній. Наша маленька Мама – наша Велика Матір Світу!
Тобі, Матір, присвячується ця Книга.
Тобі, Мати Велика, тобі, що народила і тіло і душу, тобі – Жінка!
Намагаюсь, буду намагатись бути максимально щирим у сказаннях книги, щоб йшло слово від душі – душі чоловіка…
Дякую тобі, Мамо.
Дякую тобі за те, що я є.
Дякую за те, що дала мені серце того, хто вміє бачити Світ.
Дякую за те, що завжди нагадуєш про щедрість Душі Жіночої своєю безкорисливою добротою до нас – дітей своїх.
Дякую за посмішку, Дякую і за сльози…
Посмішка осяює нас, Сльоза змушує не зачерствіти серцем, вчить співчувати…
Дякую за те, що Ти є.
Будьте вічно – Матері!
Ми будемо любити Вас — Матері!
Вас — Душа Жінки. Велика, Неосяжна, Непізнана, Невичерпна Щедрістютю та Любовю

Пошук Захищеності

Вічна туга Її за Ним…
До чого прагне Жінка? Що томить її душу, не дає спокою? Чому самотня? Де її дзеркало?
Дзеркало!!!… Так – вона шукає Дзеркало!.. Жінка шукає чисту Гладь Води, щоб побачити Відображення Образу Свого…
Русалонька…
Пристрасть Її до Чистої Води – пристрасть до Величного Відображення її Краси…
Венера-Любов залучена у вічний пошук Розчинення. Бог Розчинення – Нептун… Молодість і Старість… Краса і Мудра Сила…
Жива лугова Квітка і Озерна гладь…
Вона, що Вічно Народжує і Він, що Вічно Розчиняє води Свої… В Ній – Творіння. В Ньому – Руйнування через розчинення у Спокої…
До чого ж прагне Жінка? — Знаю, мої Любі, знаю! Вона шукає Спокою і Захисту на Грудях у справжнього Чоловіка! Вона, грайлива Венера, потребує Захисника, який взяв би на себе Відповідальність за Її відпочинок і спокій… На грудях у Чоловіка… Чоловіка! Справжнього Чоловіка!..
Який Взяв на себе Відповідальність…
Відповідальність за Її спокій, за Її грайливість Венери і за Її велику роль Матері Світу!..
Захистити, Зігріти, Заспокоїти, Подарувати Ласку і Любов Великого Батька-Світу…
Де це все у Нього? – У Серці, в грудях…
Як почути? – Поклади голову свою, Мила Жінко, на його груди і послухай Гімн Його Серця, відчуй Любов Ніжну його грубої Чоловічої сутності, відчуй Спокій і Розчинення від його Відповідальності перед тобою і Надійності твого справжнього Дому!..

Яблуко Спокуси

Плід Дерева Пізнання отруйний…
Єва, скуштувавши Плід, здійснила перший гріх людей… Так кажуть… Плід Дерева райського – отруйний…
Але чому? Бажаючи Пізнання – ми змінюємось, змінюючи світ навколо нас. Що ж тут поганого вбачає обвинувач, кажучи – «гріх»?
– Сором???…
Відчуття сорому не притаманне Янголам…
Так, так, Янгол – це Чиста Щирість. Щирість – Оголення, граничне одкровення…
Воланд поставив умову Маргариті. Пам’ятаєте?
Вона здолала у собі сором, за що і стала сильнішою за цей світ, бо відстояла свою Любов, її Янгольську Світлу Природу.
Сором’язливість… Властивість грішного Янгола, який зійшов з Небес на Землю. Адам і Єва, які початково були Єдиним Чистим Янголом, опускаються у Світ цей, тому що згрішили…
Бажаючи Пізнати Бога у собі, вони поринули у пізнання Сутності Любові… Але чи це гріх?
Сім’я полишає зів’явшу Квітку – хіба ж це гріх?
Для того, щоб дати Нову Квітку! – Гріх?..
Сором’язливість…
Найвеличніша і найдосконаліша якість людей, бо це перша сходина Адама на шляху вниз, до Землі, до Матері…
Сором’язливість – вказівка на божественну природу людську… Перший крок від Сяйва Царства Небесного до Богоспівтворчості….
Що-що? Богоспівтворчість?
Так, Любі мої, так! Який толк у безплідному Сяйві Янгола, незмінному і неосяжному?
Людина – Бог на Землі, Бог Світів Народження і Смертей, Бог Світів Створення і Руйнування.
Бог у Часі. Бог у Розвитку. Бог у Творчості.
Янгол гірше? – Та ні, ні!
Янгол – Постійна Чиста Істина.
Людина – Мінлива Ілюзорна Форма.

Було…

Янгол – Чиста Щирість. Дві половинки Душі. Він і Вона в Єдиному. Постійна Сутність Світу…
Постійність? – Суєта суєт…
Звідки це відомо? – Було… Було…
Ми – розділені половинки Душі Янгола… Тому і самотні, у постійному пошуку своєї Пари.
Янгол був Світлом. Янгол є Світло. Але… є і Змій. Спокуса… Сила Мінлива, Сила Діяльна, Сила Знаюча, що є «інший» світ, світ ілюзорних форм, світ сутностей, які розвиваються і руйнуються…
Змій знає це. Янгол – не знає цього. Але Янгол захотів пізнати, і вкусив Яблуко гріха: забажав пізнати своє Зовнішнє…
Вона сховала за листям свою Квітку. Він сховав свою Силу… Що сховано – має бути пізнаним! Ось вам і стимул, ось вам і поштовх до Фізичного Творіння!
Дізнатись, що приховано. Діяти, не знаючи, що буде. Іти шляхом Бажання…
Шляхом Бажання… Бажання пізнати приховане, Таємницю…
Одвічний супутник наш – нездоланне бажання відкрити завісу над Загадкою…
І цією першою загадкою для Янгола стала пов’язка на стегнах Єви; пов’язка, яка приховує найбожественніше творіння – Квітку Душі Жінки…
Не обманюйте себе, Мужі! Найбільше ваше бажання, найсокровенніший ваш намір – узріти Квітку Бога, Квітку, сховану в Кожній, Кожній, Кожній Жінці…
Бо вона того ВАРТА…

Секс, Любов і Творіння

Марс запліднює Венеру, породжуючи тіло Землі…
Секс фізичний створює матеріальне тіло…
Подих Життя – вдих Венери і видих Марса. Пасивне внутрішнє жіноче і активне зовнішнє чоловіче. Нерухома яйцеклітина на самоті і прудкі грайливі сперматозоїди…
Вона та Він. Поєднання тіл – любов фізична, що створює Тіло Немовляти…
Світло Любові в очах Душі… Чи бачив ти, мій Читачу, Очі Душевної Любові? — Гадаю – так! Ти не міг не бачити цих Очей!
Вони Сяють! Вони заражають тебе своїм Золотим Сяйвом, змушують тебе прийняти їх Світло і діляться з тобою Крилами Польоту Розчиненого Блаженства Нептуна!
— Очі Закоханих? – Ні! – Очі закоханих сумні, тому що закоханість – властивість Венери, любові тілесної… Це очі не просто закоханих, ні. Це очі Щасливих!
— Щастя? – запитаєте. – Так, так, — Щастя! Тому як лише Душевна Любов дарує людині Благо Щастя! Любити Душою і заражати нас своєю Любов’ю і своєю присутністю Божественного Світла.
Розчиняюче Сяйво Щастя — ось що таке Душевний Оргазм, Душевна Любов…
Та ось – і Очі Старця… Справедлива Безмежність… Справедлива – тому що не ділить світ на «погане» і «добре», тому що визнає і Батька, і Матір. Безмежність – тому що Старець завжди в Ньому, в Єдиному і Множинному… У Малому і у Великому… Без кінця, без початку…
А це вже, Діти мої, Любов Духовна…
Батько і Мати у Єдності своїй…
Справедлива Безмежність…

Народження Тіла

Вона – завжди самотня своєю наповненістю і очукує на Нього… Він – завжди наповнений активністю, неспокоєм, завжди у русі, у пошуці Її… Вона – очікує, вдихає. Він – шукає, видихає. За Місяцем, управителем тіл Землі і рефлексів тілесних, Велика Мати Світів – Матка – вивільнює на світ своїх доньок-яйцеклітин…
І вони очікують…
Безладно нишпорять маленькі воїни Марса, сліпі і рухливі, часом безвідповідальні, як сама сутність чоловічого роду…
Жінки посміхнулись, чоловіки напружились…
«Удар по честі чоловічій?» — Терпіть!.. Не вмієте терпіти, не вмієте чекати… Це можуть лише Вони, наші Богині-Жінки! Це Їм дано терпіння: очікування на чоловіка, дев’ять місяців терпіння на те, щоб виносити немовля, терпіння при пологах, терпіння під час росту дитини, терпіння від образ… Вони вміють терпіти…
Навчіться і ви, Чоловіки. Почніть з того, що стерпите у цій книзі правду про нас (нас! – тому як Дід – теж чоловік)…
Отже, пішли далі: Вона дочекалась, Він прийшов, дістався місця свого основного призначення. Відбулось запліднення… А далі? — Ми вже маємо Матеріал!
СТОП! — Пам’ятаєте, чому вас вчив Дід?
Для того, щоб побудувати Будинок, потрібен не лише Матеріал, але й… Майстер! Хто ж той Майстер, що будує Тіло, використовуючи Матеріал Її і програму-проект Його? — Цей Майстер – Душа!
Хромосоми, поділившись і знову з’єднавшись у новому порядку, визначають проект Нового Тіла, тіла Немовляти… «Яєчний жовток» служить першочерговим запасом Матеріалу, але Майстер?..
Майстер – це Душі матері і батька, Стан Душі ЇЇ і Стан Душі Його на момент їх фізичної близькості…

Народження Душі

“ … Кто, гусеницу видя на коре
О будущей заговорит с ней пище?
Кто куколке, на утренней заре
Разбить поможет нежное жилище?
Но путы разорвать настанет срок,
И к розе полетит вспорхнувший мотылек…”
( И.В.Гете “Ильменау”)

ЧИ знаємо ми, чи розуміємо, яким важливим є наш душевний стан у момент інтимної близькості?
Чи усвідомлюємо ми, що об’єднуючись у симпатії і любові душевній, ми тим самим «запліднюєм» душу Нової Людини?
«Я Люболю цю Жінку», — співає Його Серце.
«Я Люблю цього Чоловіка», — резонує Серце Жінки…
Взаємна Симпатія. Взаємна Любов. Плід Взаємності і Любові — Блага Душа Плоду! Так, так, любі мої… Про це варто пам’ятати завжди. Любов — Великий Майстер Створення Душ. Тому як лише Любов здатна чарівним способом виростити клітини, підтримати онтогенез — індивідуальний розвиток тіла, стати Зерном Завтрашньої Новонародженої Людини, — і подалі повести її у Життя…
Марс і Венера створюють Тіло. НАТХНЕННИЙ Майстер Нептун – то є Душа, яка творить Будівлю Тіла-Храма…
Поки ми були під серцем Матері, нами «займався» Великий Майстер Душ, створюючи нас відповідно до свого рівня майстерності…
Рівню майстерності? — Так, не у кожного однаково Благою є душа, бо не кожна пара зіткана Любов’ю, адже так!.. Не кожен з нас любив душею, коли «любив» тілом! Це наш гріх, наше невігластво творить, ліпить несвідомими близькостями нестійкі, хворобливі, слабенькі душі…
Саме ми, ми!.. Винні у недосконалостях дітей своїх! І не тим, що «не в той день і не при тому Місяці зачали», а тим, що зачали без взаємної Любові, без Симпатії!..
І важка вагітність, і хвороби новонароджених, і слабкі, безсилі душі невдячних потомків – результат нашої Безвідповідальності…
Тому не поєднуйтесь без Любові, без Симпатії, без Щирої Поваги до того, хто розділяє з Вами Таїнство Творіння Вищої Богоспівтворчості, Таїнство Любові Жінки і Чоловіка!..
Літня ніч…
Лежиш на верхівці пагорба над могутнім і старим Дніпром, дивишся у небо… Кличе, розчиняє Височінь… Нептун…
Він не тільки у Глибинах океанів… Він також у Безмірності Висот… А може?.. Небо так само Бездонне як і Глиб Океана???
Світ – Океан… Великий Океан Царства Нептуна…
Царства Розчинення у Взаємній Любові і Злагоді…
Тіло розчиняється у Просторі, а Увага лине на крилах літньої липневої ночі до тієї Безмірності, Бездонності і Безмежності Всесвіту… «Я вічний, бо я існую»…
Я Був, я Є, і я Буду Завжди, — говорить Сутність Храму Серця…
Серце… Розум – то є Голова – дитя Сонця, Духу і Батька. Тіло, Воля, Живіт Життя – то є дитя Плутона, Матері Світів, Духу Святого…
— А Серце???
— Серце – це Людина, це Любов… Любов – розчинення, коли любиш не когось або щось, а все… Все – що навкруги тебе… Твій СВІТ…
Любити не любов’ю власника, а любов’ю турботливого Батька і вірного Сина… Смиренного і Співчутливого…
Любов – у Серці, в Душі… Голова – то є Розум. Живіт – то є Воля…
Серце – Душа, Любов… Любов Спів-участі, Спів-творчості, Спорідненості до Великого Творення Світів…
Нас немає… бо ми були, є і будемо завжди…
Немає нас як окреме Его, як Самозакоханість…
Бо любити лише себе – це найжахливіший біль, найтяжче покарання від Світу…
Це покинутий Батьком і Матір’ю син…
Любіть і себе, і Світ…
І буде благо!

Втілення Духу

Батько і Мати. Розум і Воля. Небо і Земля. Непроявлений Задум і Проявлена Природа-Форма… Любов Духу – Великий Космічний Акт… Конфлікт? – Пошук Єдності серед Множини…
Сонце – це Воля Батька, Розум Задуму. Підпирає ж нашу Сонячну систему планета Плутон, Великий Бог Підземних Твердинь. Стоїмо на пагорбі, повертаємо лик-чоло своє до Батька-Сонця, а «кінський хвіст» крижі нашої спрямований до Матері-Землі…
Над маківкою нашою – іскра Сонця. А у статевих залозах чоловіка і в матці жінок прихована фатальна воля Плутона…
Батько Небесний кличе нас Вгору, до Безмежного. Мати-Воля пробуджує в нас жагу до Життя, жагу динамічних змін, жагу болі і радості, моментів екстазу і розлучення з ним, любов і ненависть – велику творчу Силу Матері Світів…
Є тут, Шановні мої, одна загадка…
Чому Він і Вона так нестримно залучені у необхідність творити через воз’єднання, через злиття двох тіл в аурі Кохання? У маленькому спритному сперматозоїді обов’язково, обов’язково живе Плутон!.. Так… Великий Бог-Воля оселився саме в нашій малесенькій «дрібничці»…
І все? І весь секрет?
Ні. Є й «продовження». Великий Бог-Воля благословив Задум свій у Матці жінки…
У самому центрі цього божественного органу знаходиться невидима для матеріального ока Чарівна Сяюча Червона Квітка!
Вона видима Духом і відчутна Душею.
Людина, яка потонула у невігластві, не здатна ні відчути, ні вгледіти Її. Тому і оскверняє своєю зверхньою поведінкою до Жінки все таїнство Великого Сяйва…
Людина душі здатна відчувати Дім свій, тому і з’являється в ній Любов до душі Жінки… Така чоловіча душа прагне торкнутись Квітки Життя… Духовний муж – Обожествляє Жінку!..
За її Велику Місію Матеріального Творця, за те, що Вона носить і береже Найцінніше – можливість народжувати Дитя…
Вдумайтесь: матеріальний вияв Бога-Плутона у сперматозоїді; духовний вияв Бога у сяйві матки…
Видимий Синій Промінь сперматозоїда прямує на побачення до жіночої яйцеклітини, — його вабить поклик Чарівної Червоної Квітки. Задумайтесь знову і знову, щоб побачити, що не гріхопадіння притягує нас до сексуальної близькості, а Великий Задум Життя!.. Червона Квітка Жіночого Лона – Велика Матір Світів! Енергійний «боєць-сперматозоїд» — Інструмент Великого Деміурга-Творця!..
Вони не мають права не любити!
Їм дано лише одне – Любити і прямувати один до одного, долаючи будь-які перешкоди: і матерію, і час…
Ні в кого з нас немає жодних шансів завадити Їм зустрітись… Він і Вона завжди знаходять Один Одного…
Нехай це нелегко, нехай це далеко, нехай це довго, але… Любов Подолає Перешкоди… Тому що Бог від тієї ж Любові створив Перешкоди для Закоханих. Для чого? – Для того, щоб подолання Перешкод ще більше возвеличувало благородство і цінність Задуму, Силу Любові, Любові Духовної, Любові до Життя, Любові до Жінки не тільки за те, що в молодості вона гарна тілом, але й за те, що вона Завжди Душа, Завжди Мати, Завжди Берегиня Божественного Лона, де Завжди живе Квітка Матеріального Творіння, очікуючи, терпляче очікуючи свого малесенького запилювача-чоловіка…
/із книги Сергія Гриневича «Душа Жінки», переклад Богдани Полтавець/

СОРОМ’ЯЗЛИВІСТЬ

Так, Так, і ще раз Так! Жінки – прекрасні!
Венера подарувала Жінці чудову прикрасу – Сором’язливість…
Хіба можна втриматись від спокуси милуватись Жінкою? Пристрасність? Сексуальність? Та чи не Пристрасність є самим Життям, Життєвою Силою? І чи не Бажання мати Кохання керує нами з глибин сутності?
Так, Творець мудро розставив пастки, помістивши в них, у якості приманки, задоволення від Оргазму…
Як по-іншому змусити життя Розвиватись і Самовідтворюватись? – Як по-іншому сказати сутності нашій: «Живіть, Любіть один одного в парі, виховуйте дітей і наслідуйте Найкраще із самих себе!»?
Не почують вуха… Не побачать очі… Проте Пристрасть – Змусить! Чим розвиненіше тіло, чим чуттєвіша душа, чим міцніший дух, тим краще відчуваєш і боготвориш це сором’язливе дитя Венери…
Чи легко? – Хочеться вигукнути:
«Та заберіть мене звідси! Вони ж такі Прекрасні!
Знаєте, як спокійно і безпечно відчуваєш себе від благословляючої посмішки Материнської Душі…
Знаєте, як прибуває сила і дух, коли зробив для Жінки щось хороше…
Заберіть мене звідси! Бо я не можу не любити Їх!..»
«Ти можеш!» – каже внутрішній голос. «Ти маєш їх Любити!» — повторює.
«Але як?» — «Та все просто, Друже: Люби Дім Свій. І говори друзям: «Любіть домівку свою, бо то є Чудо Творіння. Хай буде так…»
«Мені, мабуть, соромно зараз про таке говорити…»
«І тобі теж соромно, отаке…» — каже внутрішній голос .
— Значить і ти – теж Жіночність…
— Сором’язливість – жіночна якість?
— Так, Друже. Ти, чоловіче, засоромився своєї сповіді, так само як Краса Венери соромиться своєї Божественності…
— Отже той, хто соромиться, — у глибині своєї сутності відчуває свою довершену Красу-Гармонію?
— Так, мій Друже. Відчуває. І не лише відчуває, а й береже! Береже від недобрих очей і збочених поглядів… Чим сором’язливіша людина, тим вона чуттєвіша і пристрасніша, бо вона знає, звідки прийшла…
— Звідки ж, скажіть?
— З Небес, від Досконалого Батька.
— Куди? На Землю?
— До Великої Матері… Людина – це Янгол, Син Батька і Матері… Сором’язливість виділяє її серед менш розвинених істот. Вона ж, Сором’язливість, прикрашає її, стверджуючи відповідальність і обов’язок перед Світом.
— Відповідальність за що?
— За Життя на Землі, за Майбутнє і Минуле…
— А обов’язок?
— Обов’язок – Вічний… Істота має Існувати, що значить по-всякому перешкоджати приходу Смерті…
— Смерті? Хіба ми не безсмертні?
— Безсмертні єдиним духом, але… смертні, Друже, смертні тілом.
— Я радий, що є втіха: «безсмертні духом».
— Не вір мені, мій Друже. Не вір. Я тут схоже лукавлю… Бо хто ж із нас, живих, торкнувся рукою до духа? Або понюхав його? Або відчув? Дух – невловимий, невидимий, невідчутний…
— Його… немає?
— Він – пустотний, як Ніщо…
— Сумно…
— Живи! Живи, бо ти був, є і будеш невсевидящим і невсезнаючим… – Ти ніколи нічого повністю не знав і не будеш знати до кінця! Із Знання у тобі є лише Місце, і Місце це носить ім’я Сором! Сором, якого ніхто і ніколи не пояснює і не пояснить…
Сором, причина вигнання нас, Тебе і Її, з Раю, причина Розділення Янгола на два Крила – Чоловіка і Жінку…
Велика Таємниця для самого Творця-Бога, як і його близнюка Руйнівника-Звіра…
—“Діа“… “Діа-вол”… “Діа-лог”…
— Спустіться на землю, пане хороший, інакше я назву ваші «діалоги» «записками божевільного»…
— Добре, добре, я «спускаюсь»… І тим паче хочу вам повідомити, що Жінка — Прекрасна! Особливо, коли соромиться…
— Милі Дами! Ви тільки послухайте, як захищає Вас цей божевільний писака! Він що, уявив себе таким-собі «Рятівником» і забажав віддати всього себе Вам? А ми для чого? Навіщо тоді ми – решта чоловіків? Він що, хоче всю нашу земну кулю перетворити на свій Гарем, а нас зробити рабами – євнухами? – Оце так замахнувся!
— Вибачте, мій Друже! Хіба не ви повинні у тому, що ваша рідна законна дружина мучиться від самотності, від незахищеності? Хіба не ви винні у її сльозах «у подушку»? Хіба не ви змушуєте жінку свою працювати на п’яти роботах і годувати усіх вас – і синів, і чоловіка? Чи не ви дозволяєте своїй єдиній тягати важелезні сумки? Не ви забуваєте вранці сказати: «Яка ти гарна, моя Єдина, Кохана і Чарівна Квітко?!» — Ви поховали у Жіночій Душі сором’язливість, заграючи з чужими доньками і чужими жінками, тим самим породжуючи блуд…
— А ти? Хіба ж ти не такий?
— Так, і я, мабуть, теж такий… Але трохи і не такий… Я інколи визнаю свою провину, свою холодність і свою лукаву чоловічу природу і хочу Змінитись. Ми всі такі… Інколи… Інколи можемо призадуматись…
Нажаль, вміємо витягувати Сльозу з очей Жінок, і, може, на щастя, Світу дістався великий подарунок від нас, маси заклопотаних у своїх життєвих баталіях чоловіків, — Достойна, Вірна, Любляча Жіноча Душа…

СИЛА ТВОРІННЯ…

Починаємо з Висот…
— Хто ти, Чоловіче?
— Я – Сонце, Рука Творця.
— Хто ти, Жінко?
— Я – Сила, котра Творить Світ.
— Для чого ви є у Світі?
— Для того, щоб Любити або Ненавидіти.
— Для чого Любити?
— Щоб Створювати: народжувати Дітей і виховувати їх.
— Для чого Ненавидіти?
— Щоб руйнувати ліниве і завершене.
— Завершене?
— Так. Що Завершене, те підлягає Самознищенню…
— Не зрозумів.
— Руйнуванню ззовні піддається все те, що перешкоджає Самовдосконаленню. Руйнуванню зсередини піддається те, що вже досягло Досконалості.
— Ненависть – руйнування?
— Ненависть – Очищення Смертю.
— Любов – Очищення Життям?
— Вірно… Чоловік і Жінка – дві сутності Творця, і якщо Сила Творіння живе у лоні Жінки, то Дзеркало Сили, Інструмент її проявлення укладений в Марсі, Чоловіку і батькові Дітей…
— Не вірно, не вірно! Де ж Сила в Жінці?
— Сила – в її Волі, Природній Мудрості.
— А у Чоловіка мудрості немає?
— У Чоловіка Мудрість Усвідомлення, Мудрість Розуму. Воля – це Природня Мудрість, а Розум — Мудрість Усвідомлена. Творець благословив Чоловіка в Голову, а Дружину – в Лоно…
— А справедливо?
— Так є завжди! Закон…
Підходимо до Низів…
— Як проявляється Мудрість Жінки?
— Без Чоловіка – як Мудрість не проявляється… Немає Дзеркала. Чоловік – Дзеркало Жінки. Жінка може бути Прекрасна лише коли є Спостерігач. Дзеркало. Тому Жінка «любить вухами»… Вона знає свою Початкову Красу, але… потребує підтвердження! Цим підтвердженням і являються «компліменти», «зізнання у любові», «натхненні вірші на честь Дами Серця»…
Чого хоче Жінка? – Перш за все, перш за все! – підтвердження своєї виключної цінності, своєї незрівнянної краси!..
— Егоїзм?
— Жінка егоцентрична за своєю природою… Тому Сила – це Центр! Жінка – Вихор Сили Творіння, тому її Лоно – спрямовує всередину…
— Тоді Чоловік має завжди бути конусом?
— Чоловік ніколи не був, не є і не буде егоцентричним: він – порожній Силою! Ніколи її не мав, не має і не буде мати, якщо не отримає від Жінки…
— Ображаєте!
— Чоловік – Інструмент Сили, або Раб Жінки.
— Але патріархат!
— Тільки у примітивній цивілізації! Тільки у примітивній! Древній слов’янин шанував Дружину, Жінку – Голову Роду, Матір Світу! Культ Сонця шанував Матір свою… Культ Місяця – культ зради і похоті скинув верховенство Жінки, підкорив її грубою силою і створив Гарем…
— Але сила – є; груба, але сила!
— Груба сила – це безсилля. Безвольність і нікчемність… Протест боягуза проти тягот Світу. Тому як Світ вимагає творчої праці, а безвольність і нікчемність нишпорять у пошуках бездумного, безвідповідального плотолюбства, тішення своєї похоті… Жирне, спітніле і смердюче створіння – хтивий чоловічок… Мерзенне породження Ліні… Лінь – найвеличніший із пороків… Лінь – порок ураженого Місяця, хрещена мати безвольності і розпаду, розкладання і гниття…
— Патріархат – розпад?
— Так. Там, де не цінують Материнство – Любов не живе… Любов лише там, де присутня Щира Любов до Матері, Шанування Батька, Вірність Дружині, Турбота про Дітей…
Такими були наші предки… Такою була Трипільська Культура. Слава Богу, час робить свою справу, повертаючи Колесо Життя! Ми знову вхожимо у цикл Матріархату, в епоху Братства, Договору і Щирої Дружби та Взаємоповаги.
/із книги Сергія Гриневича «Душа Жінки», переклад Богдани Полтавець/

продовження книги